Сьогодні по областях Україні тривають гастролі так званих «реєстраторів народних громад». У зв’язку з тим, що ці люди намагаються маніпулювати термінами та підмінювати  поняття, надаємо роз’яснення  директора з науки та розвитку Інститута громадянського суспільства Анатолія Ткачука.

Найчастіше можна почути, що «передбачене Законом України «Про добровільне об’єднання територіальних громад» створення ОТГ порушує інституційні основи місцевого самоврядування, зокрема ст. 140 Конституції України, якою визначено, що місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи. Отже, місцеве самоврядування є правом безпосередньо територіальних громад, а не їх об’єднань.

Також Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні», ст. 2 визначає, що «місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами…», а не їх об’єднаннями».

На перший погляд твердження виглядає досить переконливим, адже в переказі змісту статті 140 немає визначення, що таке «територіальна громада» і якщо читач не пам’ятає змісту цієї статті або лінується перечитати, то сприймає тезу як аксіому. Тим паче, що підтверджується перша частина тези про «територіальну громаду». До цього у наведеній тезі є ще одна важлива думка, яка юридично, без нашого контексту, взагалі є вірною: місцеве самоврядування є правом територіальної громади, а не об’єднань громад.

Що ж є насправді?

Перше. Стаття 140 Конституції України містить повне визначення «територіальної громади»: «Стаття 140. Місцеве самоврядування є правом територіальної громади – жителів села чи добровільного об’єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста – самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України».

Отже Конституція України розуміє «територіальну громаду» саме як сукупність жителів, які проживають в одному чи в багатьох поселеннях. Навіть до початку процесу об’єднання громад в Україні існували і досі існують територіальні громади (у відповідних селищних чи сільських радах), які складаються з жителів 10, а подекуди й понад 20 поселень.

Все це повторено у статті 2 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні», з якої цитується лише кілька слів, а стаття є ключовою для розуміння винятково разом із статтею 6 цього Закону :

«Стаття 2. Поняття місцевого самоврядування
1. Місцеве самоврядування в Україні – це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади – жителів села чи добровільного об’єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста – самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.
2. Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.
Стаття 6. Територіальні громади
1. Первинним суб’єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень є територіальна громада села, селища, міста.
2. Територіальні громади в порядку, встановленому законом, можуть об’єднуватися в одну сільську, селищну, міську територіальну громаду, утворювати єдині органи місцевого самоврядування та обирати відповідно сільського, селищного, міського голову».

Як бачимо, тут не йдеться про те, що після процесу «об’єднання» у нас з’являється новий суб‘єкт місцевого самоврядування як «об’єднання територіальних громад», про що сказано у твердженні, яке аналізується.

На основі цих цитованих статей можна побудувати такий логічний ланцюжок:

Місцеве самоврядування в Україні реалізується територіальними громадами;

Територіальною громадою є сукупність жителів, що проживають в одному чи багатьох поселеннях і які шляхом виборів формують органи місцевого самоврядування;

Після завершення процедури об’єднання територіальних громад утворюється єдина територіальна громада, яка є суб’єктом місцевого самоврядування, а не створюється «об’єднання територіальних громад».

Отже, наведена на початку теза про невідповідність Конституції України добровільного об’єднання територіальних громад є відвертою маніпуляцією. Тут відбувається банальна підміна понять, а слово «об’єднання» замість процесу використовується для означення форми.

Тут доречно відмітити, що після завершення процесу об’єднання нова територіальна громада у своїй назві навіть не має слова «об’єднана», а після завершення реформи, коли процеси об’єднання завершаться по всій Україні, можливість маніпулювання словом «об’єднання» зникне само собою.